На весні, коли тануть сніги і на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги, ми вшановуєм пам'ять Шевченка
Щороку, навесні, ми святкуємо День народження великого поета та незламного борця за волю українського народу – Тараса Григоровича Шевченка.
Цього року, 9 березня, минає 205 років від того часу, коли серед темної морозної ночі в родині Григорія Шевченка та його дружини Катерини народився син, який став для України Провідником Нації.
Його життя було сповнене негараздів. Ще в 9 років він втратив найближчу людину – маму, а вже через два роки і батька, який, помираючи, розділяв спадок між дітьми і сказав: «А Тарасу, сину моєму, нічого не потрібно! З нього виросте або Велика людина або велике ледащо». Ці слова дуже ранили душу малого Тараса, але, незважаючи ні на що, він не здавався. Ще змалку він виявляв неабиякий потяг до навчання, а також до малювання. Коли Тарасу виповнилось 24 роки, його викупили з кріпацтва і він одразу ж вступив до Петербурзької академії мистецтв, заняття у якій жодного разу не пропустив. Але де б не перебував Великий Кобзар, він завжди пам’ятав про Україну, своїх співвітчизників і боровся за їхнє щасливе майбутнє. Він мріяв про те, що
…на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі…
За це він був ув’язнений на 10 років з найжорстокішою забороною писати й малювати, проте навіть в цей період Шевченко написав чимало творів та створив багато картин.
Серце Кобзаря обірвалося 10 березня, на наступний день після того, як йому виповнилося 47 років. І хоч Шевченко помер дуже молодим, по собі він залишив безцінний спадок (безліч поем, а також чимало картин, з яких до нашого часу дійшло лише 800). Кобзаря шанують абсолютно всі, хто знайомий з його творчістю, а цих людей немало. Про велич Шевченка в історії українського народу Іван Франко писав наступні слова: «Він був сином мужа – і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком – і став володарем у царстві людської культури». Тарас Григорович це дійсно людина з великої літери, і те, що ми можемо для нього зробити, це не лише зберегти пам'ять про нього, а також пронести в своєму серці його невмируще слово.
Його свіча повік горіти буде,
І згаснути ніколи їй не прийде час.
Його життя ніхто вже не забуде,
Він з нами, в наших душах повсякчас.
Він писав вірші в неволі, в рабстві,
Писав про те, як волю боронить.
І не зазнав він за життя багатства,
Та нас навчив Вкраїну він любить.
Тому сьогодні наш низький уклін тобі, Тарасе!
Ми слово твоє щире пам’ятаєм,
І навіть на окраєчку безодні
З тобою разом Україну прославляєм.
